Поэзия

Николай Рубцов

Главная


1. Корни наши
2. Любовь порою, как ручей
3. Времена года
4. Военные зарисовки
4. Военные зарисовки
5. Посвящения
6. Иван Драч. Переводы с украинского
7. Стихи на украинском языке: Ой, казала ж менi ма...; Там, народження порi...; Щебетав, той, солове...; Ой, лихо приспалось....; Сiчень; На чужинi рида мати....; Думи моi....(Подража...; Стоiть явiр над водо...; Орли клекочуть над г...; А снiг iде, а снiг ...; Iхали козаки...; Липень. Бжьоли розгу...; Пливе човен; Десь, по-пiд горою.....; Вже сонце за обрiй з...; Де ж моя хатина?; Енеiда; Так, жив Тарас! Така...; Шановна мати Украiна...; Лунаэ край! Лунаэ кр...; Чи не чуэ, чи не бич...
8. И жизнь - мираж
9. Стихи 2004 года
10. Стихи 2005 года
11. Стихи 2006 года

7. Стихи на украинском языке

Енеiда

Еней був парубок моторный
I хлопець, хоть куди козак.
Вiн до жiнок такий проворний,
Що другим не впiзнати як.
В тi роки, як спалили Трою,
Вiн зупинився пiд горою,
I друзiв кликав, рахував.
Зiбравши деяку ватагу,
В бочки залив - горiлку, брагу.
П,ятами з Троiнакивав.

На човнах, повних, в синэ море
Вiн, свiт за очi, почухрав.
I була б справа, да ось горе -
Бо вiтер хвилю розгойдав.
-Де голова, де тii ноги,
Чому розгнiвалися боги?
Вiдкривши з брагою бочку,
Вiн смактував i нализявся,
Що човен зовсiм не гойдався
Мов зачипивсь за гiлочку.

Блюэ братва. Регоче хвиля.
Жмурились люди по куткам.
А злива л,эться, мов би з бриля
I парус рве по пилюсткам.
-Защо, защо терпiли муки?
-Мов гiря, iх важкii руки.
Десь там зiрки виглядали.
Так, мабудь, Боги, тii, хором,
Енея, щоб не бачить сором -
Вiтер к iншим залякали!..

I була земле! Радощ було.
I були сльози через край.
Братва онучи вмить обула.
- Гуди братва! Гуди, тай грай.
I так, а може бути iнше,
Бо це було - ген, ген пiзднiше.
Еней, той, зараз десь живе?
Енею зараз, як живеться?
А може вiн, як iнше зветься?
Ким його серденько нуде?

Тай, iхав полем, iхав лiсом.
I шлях привiв на край села.
Еней зустрiвся б, мабудь, з бiсом,
Але на нiч вдова взяла.
-" Де ж ти блукав, Еней - мазниця?",-
Питаэ вдова - таэмниця.
Спiваэ соловей в саду.
I мальва коло хати сяэ,
I небо зiрками палаэ.
- Усе, у вдови, до ладу:

Светiлка - красна рушниками,
Палають губи наче мак,
Тай, з хати пахне пирогами,
До них Еней, наш, був мастак.
Вже коня вдова розпрягаэ,
Енея в хату закликаэ.
Лазня, для нього, мов горить.
Еней iз вiником, в парилку,
Схопив iчарку, iгорiлку.
-Йому, як вдовi, аж кортить!

Але шматок побачив сала.
В Енея захопило дух.
I вмить, як кажуть, заiкало,
I слина брискаэ за двух.
Еней пiд руки взяв вдовицю,
Та не снiмав ii спiдницю.
До сала був, Еней, не свiй,
Вьюном вiн коло стола ходить,
Вiд сала погляд свiй не зводить.
Нема, крiм сала, iнших мрiй.

Вдовиця чарку наливала,
Енею сала подала,
Енея вмить причарувала.
Сама, захопленна, ждала.
Грудаста вдовина перина,
Хоть по лiтам вiн був за сина.
Та, було, як останнiй раз:
Мов та Венера - молодiла,
Пiд ранок трошечки зомлiла.
Пiд "Прощавай" - Еней умчавсь.

Еней, Еней! Де, вiн-гуляка?
- Вже хватко скаче по стернi.
- Вдовиця виэ мов собака
До сатанiнськоi роднi,
Щоб та Енея налякала,
За те, що вкрав шматок вiн сала.
Не за салом вдова плаче.
- Так долю вдову проклинаэ,
Сльозами щастя накликаэ,
По Енею кудкудаче!!.

Еней був парубок моторний -
Без передиху день скакав
I в холодок, пiд дуб просторний,
Вiн примомтився, мов до лав.
Тай, винув сало тiй вдовицi,
Вiдрiзав паляницi круг,
Цiбулi злющоi голiвку
На траву, мов би на долiвку,
Поклав, щоб перевести дух.

Поiв i очi задрiмали.
Пригоди рiзнi - тут як тут.
К Енею думи пiдступали,
Як кайдани, що з ним живуть.
Тай, ходять - лихо з святом разом,
То по шляху, то перелазом.
Еней! - Вже бiсянята йдуть,
Як пацюка п,ятак на роже.
- Накликала вдовиця може?
Ба, смачно жолудi жують.

А, той, старий, з обридлим рилом,
Ось-ось Енея в зад бодне.
А сатана з пiдбитим крилом
Енею череп розчахне.
Так, мабудь, треба ще налити,
Тай бiса зiллям окропiти!
Чуток подумав i налив.
Налив, почмокав, випив смачно.
I бiса закивали вдячно,
Еней нюхнути розрiшив.

-Що далi було? - Вже ж до ранку
Нiчком спали, мов не живi.
Пiд третi пiвнi, спозаранку,
Вони прохрюкали - кiвi.
Енею мати, ще казала,
Що жаднiсть, як змеюки жала.
Еней з дитячих, мабудь, лiт
Був росторопним i смiтливим,
Як батько, вдячним i смазливим.
Один такий, на божий свiт.

Продравши очi, помолився.
Вже небокрай вогнем палав.
К останнiй чарцi приложився,
З пiд сала пальцi обсмоктав,
Засумував. Згадалась мати,
(Вже скiлькi ж рокiв ген, iз хати?)
Садок вишневий край села,
I в ньому дiвчина вродлива.
Вже тягне дощь, а може злива.
До дому пам,ять повела.

Скакав Еней через долини -
В дитячi, пам,ятнi лiта,
I через спеки, хуртовини,
На рiднi - Батькiвськi мiста.
Ось, так буваэ, що година
Переверне життя в де спина.
Летiв, як сокiл, навпростець.
Енею було все байдуже.
Пiдперезав коня вже ж туже,
Та, лiг, в лiсочок, у чабрець.

Нiч напливала, що э сили,
Вже соловейко щебетав.
Що дня, Еней з конем, постили.
Пiд вечiр душу розговляв.
Тай мiсяць наче зупинився -
Вiн над Енеэм нахилився.
Дух чабреця в Енея сни:
Стоять ставки перед очима,
I та дiвчина, теж зичимо,
Як пролiсок, тii весни.

Вже, мабудь, дiвки заспiвали?
Жартують з ними парубки!
Енея сни причарували.
Соять у гаю два дубки.
Ген, проводжала мати сина,
В сльозах солоних шлях до млина.
Скiльки ж рокiв мандрував
По вольнiй Запорiжськiй сiчi?
- Еней до неi iздив двiчi!
- Вiн рокiв тих не рахував.

Чабрець укрив на нiч Енея,
Бо сови коло - вух та вух.
Пригода, мабудь, сниться тея,
Де збили йому капелюх.
Як би не тi, шановнi друзi,
Вiн слiг навiки б в тому лузi
Тай, на вiйнi, як на вiйнi -
Один де туго, мов скажений -
З життям, не наче, наречений,
Другий - сховався в бурьянi.

Еней з дитинства був хоробрим,
Бо, ще коли пiд стiл ходив,
Казався на всi боки добрим
I цiпом жито молотив.
Сльозами, взагалi, не мився.
Казали, в батька уродився.
казала мати, - "Так i э,
Ще iншi соплi витирали,
Енея ж коней пасти брали,
Ой, лихо, серденько нуде!".

Вiн рiс, як тiсто на опарi,
Як та тополя у гаю.
Вони iз батьков завжди в парi -
I в пеклi в парi, i в раю.
Та налетiла хуртовина -
Забрала батька, та i сина.
Два соколика iз хати
Поiхали на захiсть волi,
Казацькоi шукати долi,
Силу ляхам показати.

I скiльки ж тих побоiщь було,
Загинувших друзiв його?
Як громихалом враз загуло,
Мов вiдголоском - ог-го-го!
Та кров,як маки, червонiла
I вольну землю окропiла.
Мчавсь Еней, сльоза котила.
Знайоме скрiзь, а не впознати.
Чи,коло тина, стоiть мати?
Хата зовсiм похилилась.

Еней, Еней! Як лунь ти сивий.
Чому ж так довго мандрував?
Але такий же чорнобривий.
Вже коня батько напував.
I завжди в Батькiвське подвiрья
Ми вернемось,як в те повiрья.
А хто ж цi роки рахував?
-Чи, жива, мамо, та, калина?
-Чи, жде мене моя дiвчина?
-Ну, та, яку я милував!

"Ой, буде свадьба!", - каже мати.
I батько вдарив гопака
(Бо вже до дiвки Iдуть свати).
Несе сусiдка крiпака.
Гуде село, як бжьоли в липень.
А молодi, мов земле в квiтень.
Вже, - Гiрко, Гiрко! - Аж гуде.
Еней вiд щастя задохнувся.
Вiн поцiлунком поперхнувся.
А дiвка каже, - "Мiй, буде!".

Еней наш парубок проворний,
Новий украiнський козак.
Вiн у батькiв такий моторний,
Купив вольксваген - кадiлак.
З утра не iсть вiн кашу манну,
З боржомом вiн приймаэ ванну.
Тай кофе п,э iз стакана.
А на столi заморська рута...
"Навiщо ж п,эться так отруда?" -
Дивуэ, навiдь, сатана.

В усе заморське одягнеться.
За вухо капнеться "Шарман",
А може просто так, здаэться.
Ключi i грошi в свiй карман.
Вiн там продасть, а отут купить,
Вiн, навiдь, з гною грошi злупить.
Плюгавенький - неначе мор.
Дивують люди i освiта!
- За ним, тi, хлопцi - Пересвiта
Та, ззаду, дядько Чорномор.

Вечорами, у ресторанi,
Бас гуде, музика граэ.
Бо грошi э в його кiшенi,
Скрипка душу розриваэ.
Дiвча смiэться i топоче -
Вона Енея грошей хоче.
Ба, груди ii обсмоктав.
I, та, мурликаэ, як кiска,
А вiн, плюгавий, слинам бриска,
Як козлик, зп,яну реготав.

А сторожа тi ...нi глолточку.
Якi добротнii стовби!
Еней зiрвав дiвча сорочку -
Мов би охочий, мов, мов би.
Тодi хохли, щось попоiли.
Щоб, недай Бог, не ослабiли.
Еней Костратом заспiвав.
Горiлка коло рота л,эться.
Та, мабудь, то, не схаменеться -
Киваэ головой до лав.

Дiвча кiшенi рахувала.
В Енея чарку залила.
Вона на вухо поспiвала
I як би тут, ось-ось була.
Пiд руки, тай, взяли Енея.
Кричав Еней, що баби ...тея.
I як прийдеться до ладу,
То буде рядочком гарненько
У губи цiлувать смачненько -
Тай, у вишневому саду.

Чому ж перевели Енеi?
Чи другий э Еней козак -
Плечистий, наче Перiнеi
I роботящий, як чумак?
Щоб не злякався хуртовини
I бiса, iншой бiсовини,
Щоб ворогiв смiг одчесать
I щоб повiрить можна слову.
За ним на всякую умову.
З Енеэм лихо потоптать.

Iде з подвiрья, ген, старуха.
Усе у неi до ладу.
А хтось, у кузнi дуже буха.
Енея, - Люди, - Приведу!
Покликала. Дивитись сором
Таким дрiбним. I разом, хором,
Енею голос оддали.
Хай, як ватагой, нами править
I Батькивщину нашу славить.
Усi Енею присягли.

Що далi було? - Розказати?
Як те життя усе пiшло?
I, як казала менi мати,-
"Котилось сонце, тай зiйшло".
Не то вечеря стигне наша?
Та, мабудь, це вчьорашня каша.
Енй з ватагою пiшов.
I була мить, що дасть свободу
Його, холопському, народу.
Не на ту вулицю зiйшов.

Лякали панством - тим, що було.
Ватагу тую розiгнав.
Його самого в рiг зiгнуло,
Чи то, колись, з мосткiв вiн впав.
Ходив вiн на Чечен вiйною,
Та вийшов звiдтiля спиною.
I раптом дуже захворiв.
Йому, царю, його палати,
Щоб вiд людей вiн смiг по...спати
Пiд зрячим оком лiкарiв.

На вiщо горе те i смута?
- Ватагу в треттэ розiгнав.
I не життя, а мов отрута.
I хто ж цей голод нам наспав?
Еней, Еней - злякайся Бога.
Була ж эдина ж та дорога!
В нас грошей - вiтер по степу.
Еней тобi ми присягали
I голоса своi оддали,
Та щось так довго - нi гу-гу!

Нема Енеiв в Батькивщинi!
Нема i все ту, де ж iх взять?
Не шукати ж на чижинi,
Щоб потiм чуб свiй одчесать.
Так де ж Еней, що бачив Трою?
Бо, цi, зав,язли, мабудь, в гною?
О, Боже, дай Енея нам!
Зроби, щоб щастя нам прийшло,
Щоб горе було, тай пройшло.
I жити нам не покуткам.

Нi, хай не думають Енеi,
Що iх з портрету написав.
Як не такi, як Перiнеi,
То iх iз пальця насмоктав.
Усе погане нам байдуже,
Пiдперезати пузо туже
Прийдеться, - Мать його эси,
Коли такi Енеi правять.
Iх коли не за дiло славять.
- От iх нас, Боже, упаси!

Травень 2000 року

Все

<< Де ж моя хатина?

7. Стихи на украинском языке

Так, жив Тарас! Така вже
доля! >>